Інформаційні матеріали до 100-річчя бою під Крутами

30 січня, 2018 § 0

29 січня 2018 року в Україні на загальнодержавному рівні відзначалися 100 років бою під Крутами, котрий для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність. 
Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин. 
Відповідно до плану заходів із відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років і вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 777-р, передбачено урочисте відзначення 100-річчя бою під Крутами й організацію до цієї дати тематичних інформаційних, навчально-виховних, культурно-мистецьких заходів, спрямованих на донесення інформації про події Української революції, виховання патріотизму та підвищення в молоді інтересу до історії України.

Історична довідка
Перша незалежність
Повалення царського режиму в 1917 році відкрило широкі можливості для створення або активізації громадських організацій та політичних партій. В Україні утворилася Українська Центральна Рада, що з міської організації трансформувалася у всеукраїнський представницький орган. 
Події в Москві та Петрограді – Жовтневий переворот, повалення Тимчасового уряду, формування Ради народних комісарів – несли більшовицьку загрозу для України. Це підштовхнуло Українську Центральну Раду до подальшого оформлення держави. 20 листопада 1917 року ІІІ Універсалом вона утворила Українську Народну Республіку.
Більшовики прагнули встановити власний контроль над Україною і розглядали Центральну Раду як серйозного конкурента у боротьбі. 17 грудня Рада народних комісарів висунула ультиматум: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили росіян у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.
7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. На середину січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Напередодні бою
Після захоплення Полтави вздовж залізниці на захід наступала, так звана, 1-а Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-а. Саме там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.
Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Разом із іншими військовими підроздліами та добровольцями впродовж 25–27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися.
28 січня у Бахмачі радянські армії з’єдналися. Командував ними Михайло Муравйов. Більшовики одразу почали наступати на Київ. На підступах до столиці Муравйов закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ… Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо”.
Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Здебільшого вони були неготовими до військових дій і мали погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

Перші кіборги
29 січня 1918 року в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою на залiзничнiй платформi. У росіян була десятикратна перевага в живій силі, мали бронепотяг та артилерію.
Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
Українців під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 осіб. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв.

Брестський мирний договір
Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу укласти Брестський мир між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору. Він визначав:
❏ визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;
❏ спільні кордони УНР та Австро-Угорщини на довоєнних межах (Холмщина та Підляшшя відходили Україні); Східна Галичина та Буковина виділені в окремий коронний край; 
❏ кордон із Польщею, що мав бути визначений комісією “на основі етнографічних відносин і бажань людности”; 
❏ відмову сторін від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною;
❏ обмін військовополоненими та встановлення дипломатичних відносин;
❏ постачання УНР іншій стороні до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, іншу сільгосппродукцію та промислову сировину;
❏ додаткову умову – грошова позика в 1 мільярд карбованців і збройна допомога УНР для боротьби з більшовиками. 
Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала найрадикальніші закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію. 
Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці ввірвалися в місто. Розгорнулося мародерство і вуличне полювання на гайдамаків, офіцерів, усіх “підозрілих”. Жертвами стали від 3 до 6 тисяч киян. 11 лютого більшовики проголоcили в Києві Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат. 
У квітні того ж року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських війська (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

Ключові повідомлення:
100-річчя бою під Крутами відзначаємо для:
– засвоєння знань про події під Крутами, що дали змогу Центральній Раді виграти час для підписання Брестського мирного договору;
– нагадування, що незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії; ворогові протистояли молоді добровольці;
– вшанування героїзму учасників визвольного руху – борців за незалежність України, які добровільно стали на захист країни. Вони стримали наступ більшовиків на Київ і засвідчили: державність без армії неможлива;
– розуміння бою під Крутами як переможного бою за майбутнє. Україна стала можливою завдяки війську;
– осмислення складного досвіду державотворення й опрацювання помилок минулого;
– усвідомлення відповідальності всього суспільства за долю держави у дні випробувань;
– актуалізації національних цінностей українців – свобода, незалежність, сампожертва, патріотизм, захист вітчизни;
– сьогодні захист територіальної цілісності України є обов’язком її громадян, продовженням боротьби попередніх поколінь за соборність.

Додаток 1
Спогади крутянців
Сотник Армії УНР Аверкій Гончаренко:
“На оборону надзвичайно важливого залізничного вузла [Ворожба–Бахмач] командуючий військами отаман Юрій Капкан вислав Першу імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацьку військову школу. <…>
25-го січня 1918 року дістав я повідомлення, що до мене вислано з Києва студентську сотню. Справа військової підготовки цієї сотні була мені добре знана, бо в ній був мій брат з третього курсу медицини Університету святого Володимира. Від нього я довідався, що науку провадилось там сім днів, уміють вже стріляти та що в Києві – ціле пекло. <…>
Студентська сотня в числі 115–130 людей прибула на станцію Крути 27-го січня 1918 року о четвертій годині ранку.
Командирові студентської сотні дав я відтинок, найменше загрожений зі сторони противника. Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах. Це виглядало так, ніби вони йшли на парад. Рельєф місцевості маскував, і нас могли виявити щойно на віддаль пострілу. <…>
В ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога у формі наказу звучала так:
“Пріґатовіться к встрече пабеданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцєроф всьоравно расстрєляю”.
Я відповів, що до зустрічі все готове.
Передні частини червоних, ідучи в зімкнених колонах, очевидно, були певні нашої втечі. Зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на віддаль пострілу, ми їх привітали сильним огнем чотирьох сотень і шістнадцяти кулеметів. Щойно під прямими пострілами переходили вони до розстрілень, з великими втратами у своїх рядах. Наступні відділи вже з потягу творили бойовий лад. Таким чином, більшовики зайняли по фронту лінію до п’яти кілометрів, маючи за собою безупинно надсилані свіжі резерви і прихильно наставлене населення.
А ми… 500 молодих вояків і 20 старшин. Одні вояки місячними боями перемучені, інші – військово невивчені. Розтягнені по лінії фронту до трьох кілометрів, ми, в обороні зарання нашої державності, вступили в нерівний бій. <…>
Я дістав повідомлення, що командир Студентської сотні ранений. Цю страту болюче відчувалося, бо заступника його не було на місці. Та про це я довідався дещо пізніше. Вільних же старшин у мене вже не було, бо половина вибула зі строю. …По двох годинах наше оточення розпочалося дуже солідно. Наша гармата не могла протидіяти маневрові червоних.
Тоді я вжив резерв. Введення в бій резерву, нашої останньої сотні, передрішало, як ще довго можна боронити наші позиції. У багато разів переважаюча сила ворога прискорювала нам вирок і тільки слабкий темп його наступу дав можливість дотягти до дев’ятої години вечора, коли настала темна ніч. <…>
По Студентській сотні виводив я з бою сотні юнаків у такому порядку: друга, третя і четверта. Перша сотня, яка була у резерві, вступила в бій по годині другій, здержувала противника, що намагався нас оточити, аж до повної темряви. Після чого рештки резерву відступили цілком з поля бою і прилучилися до школи. 
По перегляді після бою <…> не було виявлено також цілої чоти Студентської сотні – до 30 людей. Вислав я розвідку, затримав ешелон – та все було даремно. Про долю брата і його товаришів довідався я вже багато пізніше. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно, для скорочення дороги, пішли на світло на Крути, а там зі сходу надійшли більшовики. Невдовзі розігралася кривава драма… їх не розстрілювали, а кололи багнетами, що я ствердив уже в Києві, при похороні. <…> 
Незабаром на станції Бровари я здав уже релятивний звіт Симонові Петлюрі в присутності його начальника штабу сотника Олександра Удовиченка. Замість відпочинку ми змушені були вже не боронити доступів до Києва, а йти його брати, бо там повстали добре озброєні місцеві більшовики.
Так закінчився бій під Крутами… Бойовий наказ наша молодь виконала, а пам’ять полеглих оповита ореолом слави, стала зразком для майбутніх поколінь”.
“Бюлетень Союзу бувших українських вояків у Канаді”. 
Торонто, 1962, ч. 10, січень–березень.

Монкевич Борис:
“Україну проголошено самостійною державою. Найвищий ідеал був досягнутий, але разом з тим настав новий іспит для цілої нації – удержання цієї самостійності. Чорною гадюкою пронеслася вістка про похід Муравйова, що “ніс на вістрях багнетів свободу північного брата”. 
…Уряд кинув клич до всіх, у кого ще жевріла в серцях надія… Видано відозви, до слухачів Народного університету, другої гімназії і взагалі до українського елементу київських шкіл стати зі зброєю на захист українських інтересів. 
І молодь одразу на цей поклик зголосилася боронити батьківщину. …Без вагання покинула родини, залишила стіни рідної almae matris. Ряди вільного козацтва зароїлися від молоді. Народний університет закладає в себе Курінь студентів Січових Стрільців під проводом сотника Тимченка. В цей курінь багато записується учнів другої ім. Кирило-Мефодіївського братства гімназії (так, наприклад, 7 і 8 класу майже всі учні), записуються студенти Володимирського університету, учні гідротехнічної школи, київської військової, тоді вже українізованої лікарської школи.
…Тільки на кілька день перед від’їздом куреня на фронт приділено для муштрових вправ старшини Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили. …Наслідком такої бойової підготовки було те, що багато козаків не вміли навіть добре стріляти, не знали, як розібрати засуву рушниці. З більш здатних і обізнаних з військовими вправами зорганізовано кулеметну команду, але без кулеметів.
Серед такого безпуття в неділю 27 січня 1918 р. курінь Січових Стрільців одержав від командного складу І Гершої військової школи, з котрою він йшов у контакті, наказ виступати в похід.
Почалася страшенна метушня.
Бунчужні кинулись видавати старі шинелі, штани, черевики без обмоток. Так одягнуті та озброєні старими, почищеними “трьохлінєйками” вирушили в похід тільки на другий день – 28 січня.
З войовничим видом виступили з касарень і сіли в поїзд. Українська пісня лунала серед вагонів. Нарешті вночі об одинадцятій годині ешелони виїхали з Києва і поїхали в напрямку на Бахмач–Конотоп. …О четвертій годині ранку приїхали на станцію Крути.
…Тільки самопосвята й легендарна енергія людей може робити такі дива, як ця горстка людей, що з чотирма кіньми, однією гарматою та двома кулеметами стримувала до цього часу переважаючі авангарди ворога”.
“Поступ”. Львів. 1929 рік

Лоський Ігор:
“Наступив роковий день бою. Зранку більша частина українського війська зайняла лінію окопів, близько двадцяти чоловік залишено на станції, як прикриття. Праворуч від залізничного тору лягли юнаки, ліворуч – студентська сотня. На самому ж торі стояла на платформі з паротягом єдина українська гармата і коло неї невтомний Лощенко, який взяв на допомогу студента. Коло десятої рано з’явилися ворожі групи, більшовицька артилерія почала обстріл. Він був досить інтенсивний, але невдалий. Натомість Лощенко стріляв досить влучно. Добре відстрілювались юнаки. Гірше було із студентською сотнею. Багато не вміло стріляти, невелику кількість набоїв швидко вистріляно і послано на станцію за набоями. Але виявилось, що на станції вже штабу не було. 
…Більшовики наступали все ближче… Командування юнаків передало по лаві наказ відступати, але десь по дорозі наказ переплутано, і студентська сотня почула, що треба наступати. В той час, коли праве крило розпочало відступ, ліве рушило вперед. Можна собі уявити, що ворог скористався з оголення правого крила і зайшов у тил студентській сотні. Було смертельно поранено сотника Омельченка, і це збільшило загальне безладдя. Студенти почали відступ. Ті, що були на крайньому лівому крилі, відступили, минаючи станцію, вже зайняту ворогом, і добралися до свого ешелону за пару кілометрів від станції. Інша частина була оточена. …Кілька з них закололи багнетами, більшість попала до полону. 
…Решта підступала в напрямі на Київ. Відступ тягнувся досить довго, по дорозі нищено залізничий тор, зривано мости. Найдовше затримались у Дарниці під Києвом. Коли стало ясно, що більше двохсот юнаків і студентів не в силах зупинити наступу кількатисячного ворога, що з півночі і сходу наближався до Києва, комендант юнаків, який перебрав команду також над студентською сотнею, наказав усім розійтися…
…Трупи розстріляних під Крутами більшовики кинули просто до ями, але, після відходу останніх селяни поховали їх за християнським звичаєм і на могилі поставили хрест. Пізніше, коли українці вернулися до Києва, тіла замучених викопали і привезли до Києва. 18 березня прибула з Крут сумна валка. Тяжко було між тими мерцями віднайти рідних, друзів, знайомих… А на слідуючий день потягнувся з двірця сумний похід. Лише за кількома трунами не було нікого, крім товаришів по шкільній лаві і зброї. Це були гімназисти-галичани, які своєю кров’ю принесли жертву на вівтар української соборності”.
“Поступ”. Львів. 1929 рік

Додаток 2
Корисні Інтернет-посилання:
● В’ятрович Володимир. “Крути – бій за майбутнє”: 
http://blogs.pravda.com.ua/authors/viatrovych/56ab02d9b630d/
● “Завдяки Крутам УНР визнали державою”: інтерв’ю із професором Володимиром Сергійчуком:
http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/01/29/110360/
● Михайло Ковальчук. “Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки”:http://www.istpravda.com.ua/research/2014/01/29/141189/
● Ярослав Тинченко. “Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою”:
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/01/28/19369/
● Андрій Любарець. “Бій під Крутами у історичній пам’яті”:
http://www.istpravda.com.ua/research/2012/01/29/70470/
● Ісаюк Олеся. “Шість тез про Крути або Що не так із традиційним баченням подій 29 січня 1918 року”:
https://lb.ua/…/293772_shist_tez_pro_kruti_abo_shcho_iz.html
● Гончаренко А. Бій під Крутами (спогади учасника):
http://kruty.org.ua/spogady/64-q-q-
● Михайлик М. День 29 січня 1918 року (спогади учасника):
http://kruty.org.ua/spogady/62-q-29-1918q-
● Монкевич Б. Бій під Крутами (спогади учасника):
http://kruty.org.ua/spogady/60-2008-10-04-20-48-42
● Лоський І. Крути (спогади учасника):
http://kruty.org.ua/spogady/59–qq
● Файзулін Ярослав. “Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу”:
http://tyzhden.ua/History/40792
● Інтерв’ю з Ярославом Файзуліним. “Що спільного між героями Крут та «кіборгами» Донецького аеропорту?”:
https://dzerkalo.media/shho-spilnogo-mizh-geroyami-krut-ta…/